Модернізм (лат. modernus — сучасний) — одне з найсуперечливіших явищ в сучасному мистецтві. Воно не має єдиного визначення. В широкому сенсі це нові тенденції в житті та мистецтві будь-якої епохи (переважно в позиціях «старе — нове», «модерне — архаїчне»). За іншим визначенням це художньо-естетична система, яка виникла в кінці ХІХ — на поч. ХХ ст. в західному мистецтві внаслідок зміни світоглядної парадигми, що виявилась у кризі позитивістського світосприйняття та його відображення в мистецтві. Іншими словами, це мета — художнє явище, утворене із сукупності цілого ряду напрямів, тенденцій, стилів та течій.
Термін «модернізм» використовувався як на Заході, так і в Російській імперії та СРСР, де з 1890-х рр. вживався часто в негативному значенні як синонім «декадентства» та занепадництва. Починаючи з 1920-х рр. він характеризується як «ідеологічно шкідливе» й «художньо неспроможне» явище, ставши об’єктом жорсткої критики, що мала політичне підґрунтя. З 1930-х рр. поширення набуло поняття «формалізм», вживане як синонім модернізму [18]. В той же час на Заході цей культурно-мистецький рух розвивався безперешкодно, що дає змогу легко простежити його хронологічні рамки та стилістичні особливості. Натомість на пострадянському просторі виникла інша ситуація, що була спричинена тривалою інформаційною ізоляцією в СРСР та знищенням мистецтва модернізму https://nz.lviv.ua/2017-5-22/ як ідеологічно невигідного. Внаслідок цього був перерваний природний процес розвитку українського мистецтва, що призвело до відставання від мистецтва Заходу. Об’єктивне дослідження вітчизняного мистецтва відновилось лише на початку 1990-х рр. За цей час українські мистецтвознавці доклали багато зусиль для розвитку вітчизняної теоретичної думки, але, попри це, все ще відчувається брак фахової мистецтвознавчої літератури, присвяченої стилістиці українського мистецтва у ХХ—ХХІст., особливо в галузі сакрального мистецтва. Як результат, маємо певні труднощі з термінологічною характеристикою та стилістичним аналізом сучасного українського сакрального мистецтва.
За останні 25 років спостерігаємо пожвавлення в будівництві храмів на теренах Львова. Від 1990-го р. в місті розписано 49 храмів, інформацію про які нечасто можемо зустріти в мистецтвознавчій літературі. Також немає комплексного фахового мистецтвознавчого дослідження, яке б давало розуміння новітніх тенденцій в розвитку храмової поліхромії Львова. Відчувається нестача фахових статей та досліджень про храмову поліхромію Львова 1990—2015 рр., а особливо щодо стилістичних особливостей, серед яких неабиякої уваги заслуговують поліхромії, виконані під впливом стилістик модернізму. Зокрема у Львові в цьому напрямку працюють такі знані митці-іконописці як Іван Проців, Іванка Димид-Крип’якевич, Орест Хоркавий, Святослав Владика та Василь Сивак. В той же час відомості у фахових наукових виданнях про їхню творчість є дуже незначними або й відсутніми взагалі. А тим не менше цими художниками лише у Львові оздоблено більше восьми храмів та каплиць.
Термін «модернізм» використовувався як на Заході, так і в Російській імперії та СРСР, де з 1890-х рр. вживався часто в негативному значенні як синонім «декадентства» та занепадництва. Починаючи з 1920-х рр. він характеризується як «ідеологічно шкідливе» й «художньо неспроможне» явище, ставши об’єктом жорсткої критики, що мала політичне підґрунтя. З 1930-х рр. поширення набуло поняття «формалізм», вживане як синонім модернізму [18]. В той же час на Заході цей культурно-мистецький рух розвивався безперешкодно, що дає змогу легко простежити його хронологічні рамки та стилістичні особливості. Натомість на пострадянському просторі виникла інша ситуація, що була спричинена тривалою інформаційною ізоляцією в СРСР та знищенням мистецтва модернізму https://nz.lviv.ua/2017-5-22/ як ідеологічно невигідного. Внаслідок цього був перерваний природний процес розвитку українського мистецтва, що призвело до відставання від мистецтва Заходу. Об’єктивне дослідження вітчизняного мистецтва відновилось лише на початку 1990-х рр. За цей час українські мистецтвознавці доклали багато зусиль для розвитку вітчизняної теоретичної думки, але, попри це, все ще відчувається брак фахової мистецтвознавчої літератури, присвяченої стилістиці українського мистецтва у ХХ—ХХІст., особливо в галузі сакрального мистецтва. Як результат, маємо певні труднощі з термінологічною характеристикою та стилістичним аналізом сучасного українського сакрального мистецтва.
За останні 25 років спостерігаємо пожвавлення в будівництві храмів на теренах Львова. Від 1990-го р. в місті розписано 49 храмів, інформацію про які нечасто можемо зустріти в мистецтвознавчій літературі. Також немає комплексного фахового мистецтвознавчого дослідження, яке б давало розуміння новітніх тенденцій в розвитку храмової поліхромії Львова. Відчувається нестача фахових статей та досліджень про храмову поліхромію Львова 1990—2015 рр., а особливо щодо стилістичних особливостей, серед яких неабиякої уваги заслуговують поліхромії, виконані під впливом стилістик модернізму. Зокрема у Львові в цьому напрямку працюють такі знані митці-іконописці як Іван Проців, Іванка Димид-Крип’якевич, Орест Хоркавий, Святослав Владика та Василь Сивак. В той же час відомості у фахових наукових виданнях про їхню творчість є дуже незначними або й відсутніми взагалі. А тим не менше цими художниками лише у Львові оздоблено більше восьми храмів та каплиць.
